В Сапіжанській
сільській бібліотеці 23.11.2017
року проведено годину
пам»яті , присвячену пам»яті
жертв голодомору та
політичних репресій 1932 – 1933
років .
«ВОГОНЬ СКОРБОТИ
В СЕРЦІ НАВІКИ»
У правди
- земля під
ногами ,
У правди -
нескорені крила !
То хай же
постане із нами
У спогадах правда всесила !
Постане , як пам»ять тривожна,
Хоч душі й
обпалить до болю ,
Бо пам»ять
- не попіл,
Не можна її
приорати у полі…
Пам»ять -
нескінченна книга , в якій
записано все :
і життя людини , і
життя країни. Багато
сторінок вписано криваво
- чорним кольором.
Особливо вражають сторінки
, де вкарбовано слова
про голод.
«Немає страшнішої
смерті , ніж повільна смерть
від голоду». А
так вмирала вся
Україна. Не обминуло це
горе і Сапіжанку.
Голодування почалося ще
у грудні 1931 року , тривало до
вересня 1933 року.
Людей померло в
селі біля 100 чоловік .
Одні падали мертвими
на вулицях , інших знаходили
опухлими і без
ознак життя на
подвір»я садиб , у
хатах…
Голод не
забирав людські життя
вибірково - крав
і заможних і
бідняків . Документи свідчать
, що голодна смерть
не перебирала ні
віком , ні статтю ,
ні національністю.
Трагедія , яка
була створена штучно ,
жорстокою політикою ,
сталінського терору та
прагненням до «великого
переламу».
Спогади про
голодомор в Україні
1932 – 1933 років це
енциклопедія горя і
смутку , трагедія народу,
висповідана голосом людей -
мучеників, говорять документи ,
кожна сторінка , яких омита
сльозами українського селянина.
Сьогодні одним
з головних завдань
українського народу є збереження
пам»яті про все те ,
що відбулося на
нашій землі -
і героїчне і
трагічне.
Вшановуючи нетлінну
пам»ять односельців , які по
суті , опинилися в
епіцентрі голодомору , ми
повинні усвідомити просту
формулу справедливості - «Ми просимо прощення
, бо і самі працюємо».
Ось чому
, ця свята
пам»ять і правда
- це не
лише свідчення нашого
морального самоочищення , а
й суворий урок
майбутнім поколінням.
Про це
і «Говорить свічка –
Як пам»ять
Як сльоза»…
Комментариев нет:
Отправить комментарий